Конституція України, що була ухвалена 28 червня 1996 року, – це результат багатовікової історії боротьби українського народу за право на свободу, справедливість і гідне життя. Українці століттями прагнули жити у державі, де панують верховенство права та повага до прав людини, від «Руської правди» і Конституції Пилипа Орлика до державотворчих ініціатив УНР, ЗУНР і Карпатської України.
Початок реального конституційного процесу в Україні пов‘язаний з падінням Російської імперії та Українською революцією 1917-1921 рр.
Конституція УНР 1918 року
29 квітня 1918 року Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки під назвою «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Цей фундаментальний документ містив надзвичайно прогресивні норми для свого часу:
- Конституція проголошувала Україну суверенною, самостійною і ні від кого незалежною державою.
- Гарантувалася рівність усіх громадян перед законом (включаючи рівність чоловіків і жінок).
- Скасовувалася смертна кара.
- Закріплювалася свобода слова, друку, віросповідання, страйків.
- Гарантувалася національно-персональна автономія для меншин.
Через гетьманський переворот Конституція УНР не набрала чинності, але донесла до нас правові ідеї творців української державності.
Гетьманат та ЗУНР
За часів Гетьманату діяли тимчасові закони, які закріплювали монархічну форму правління і мали ознаки конституційних актів. Натомість на західних землях розгортався свій державотворчий процес. Українська Національна Рада – парламент (Конституанта) Західноукраїнської Народної Республіки – ухвалила 13 листопада 1918 р. у Львові «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської монархії». Закон визначав кордони нової держави, що охоплювала українські етнічні землі: Галичину, Буковину та Закарпаття. У цьому законі гарантувалися рівні права та свободи як для українців, так і для представників національних меншин.
Конституційні проєкти в еміграції та Карпатська Україна
Проєкти українських конституцій розроблялись навіть тоді, коли через поразку Української революції 1917-1921 рр. шанси відстояти незалежність виглядали примарними. Зокрема, у 1921 р. було опубліковано «Проєкт Конституції – основних державних законів – Української Народньої Республіки», авторами якого стали відомі правознавці – адвокат Станіслав Дністрянський і професор Отто Ейхельман.
Окремою сторінкою стало Закарпаття, де також не зупинявся рух до свободи. Карпатська Україна, яка була проголошена пізніше, керувалася не єдиною конституцією, а конституційними законами, такими як «Закон число 1», який проголошував незалежність, державну мову, а також визначав державний устрій та статус державних символів (прапор, гімн, герб).
Спадкоємність традицій
Конституційні проєкти доби Української революції заклали основи державницької традиції УНР, яка отримала продовження у сучасній Україні після передачі повноважень Республіки та її атрибутів державної влади останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав‘юком новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку в 1992 р.
Більш детально для ознайомлення:
1. Конституція Української Народньої Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0002300-18#Text
2. Мироненко О. М. Конституція Української Народної Республіки 1918 // Енциклопедія історії України: Т. 5. URL: https://www.history.org.ua/?termin=Konstitutsiya_Unr_1918
3. Яневський Д.Б. Конституційні акти Західноукраїнської Народної Республіки // Енциклопедія історії України: Т. 5. URL: https://www.history.org.ua/?termin=Konstitutsiyni_Akti_Zunr
Корисні посилання для абітурієнтів
Обговорення у соціальних мережах
