Симон Петлюра є невіддільним символом українського національно-визвольного руху. Як очільник української держави та організатор збройних сил, він здійснив винятковий внесок у наше державотворення та опір російській агресії початку ХХ століття.

Саме у протистоянні із більшовицькою Росією Симон Петлюра став для українства уособленням ідеї свободи, а для ворогів — найстрашнішим супротивником, чиїм ім'ям («петлюрівці») називали цілі покоління незламних борців за незалежність.

Революційна молодість: від журналіста до лідера

Упродовж життя Симон Петлюра боровся за українську незалежність не лише зброєю, а й словом. Син полтавського міщанина, він розпочав свій шлях як талановитий публіцист, арткритик та редактор провідних українських видань. Навіть у найсуворіші часи російської цензури він організовував нелегальні друкарні, а згодом — очолив журнал «Українське життя» в Москві, де згуртував найкращих авторів.

З початком Української революції 1917 року, Петлюра швидко здобув довіру військових. Не маючи професійної військової освіти, він став Головою Українського Генерального Військового Комітету, а згодом — першим Генеральним секретарем військових справ. Його головним завданням стала українізація колишньої імперської армії та створення могутнього національного війська.

На чолі Української Народної Республіки

У лютому 1919 року, в один із найдраматичніших періодів історії, Симон Петлюра став фактичним одноосібним керівником України, поєднавши посади Голови Директорії та Головного Отамана. Держава опинилася у так званому «трикутнику смерті» — проти червоних, білих та польських військ.

Попри надважкі обставини, він керував збройним спротивом, ініціював Зимові походи та уклав військово-політичний союз із Польщею (союз Петлюри-Пілсудського), завдяки якому вдалося на певний час звільнити Київ від більшовиків у 1920 році та врятувати Європу від навали комунізму під час «Дива на Віслі».

Пісня як зброя: світовий тріумф «Щедрика»

Мало хто знає, що саме Симон Петлюра став ініціатором масштабного проєкту культурної дипломатії. Аби здобути міжнародне визнання, у січні 1919 року він доручив Олександру Кошицю створити Українську республіканську капелу та відрядив її у світове турне.

Протягом кількох років капела дала сотні концертів у 17 країнах Європи та в Америці. Абсолютним хітом цього турне став славнозвісний «Щедрик» Миколи Леонтовича. Європейські критики захоплювалися високою культурою українців, а згодом наша пісня перетворилася на всесвітньо відому «Carol of the Bells». Петлюра чудово розумів: мистецтво здатне пробити стіну байдужості там, де безсила навіть зброя.

Вбивство в Парижі та міфи московської пропаганди

Після вимушеної еміграції, Петлюра продовжив керувати Державним центром УНР в екзилі. Він був надто небезпечним для Москви. 25 травня 1926 року на вулиці Расін у Парижі його підступно застрелив радянський агент Самуїл Шварцбард.

Судовий процес над вбивцею радянські спецслужби перетворили на брудну інформаційну спецоперацію, щоб очорнити весь український рух, тавруючи петлюрівців «погромниками». Десятиліттями комуністична машина брехні — через кіно, карикатури та підручники — намагалася спотворити образ Головного отамана. Проте історична правда виявилася сильнішою за радянську брехню.

Пам'ять, що увічнена в сучасному війську

Минуло століття, але Симон Петлюра лишається символом боротьби за нашу незалежність. На його честь зводять пам'ятники та називають вулиці, а головне — пам'ять про нього увічнена в Збройних Силах України. З 2017 року нарукавний тризуб, який носили вояки Армії УНР, став частиною військової айдентики наших захисників, а 152-га окрема єгерська бригада гордо носить почесне найменування імені Симона Петлюри.

Симон Петлюра своїм життям засвідчив найголовніше: тільки в єдності українці здатні вистояти та перемогти ворога.